Перерваний політ над Перською затокою
20 років тому сталася авіакатастрофа пасажирського літака авіакомпанії „Іранські авіалінії”; номер рейсу — 655. У неділю 3 липня 1988 року він вилетів з міста Бендер-Аббас (Іран) і мав приземлитися в Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати). Цей аеробус було збито над Перською затокою ракетою, пущеною з американського крейсера „Вінсеннес”. Загинуло 248 осіб, включно з 15-ма членами екіпажу. Серед пасажирів було 66 дітей. Під час запуску ракети крейсер „Вінсеннес” перебував у територіальних водах Ірану. Пояснення американців: авіалайнер помилково було ідентифіковано як винищувач F-14 військово-повітряних сил Ірану. Тегеран, одначе, донині стверджує, що „Вінсеннес” свідомо атакував цивільний літак.
27 хвилин
Літак, яким керував капітан Мохсен Резаян, мав здійснити короткий 28-хвилинний політ над Перською затокою до міжнародного аеропорту в Дубаї. Політ відбувався в межах міжнародного повітряного коридору завширшки 35 км, так званого „Amber 59”, проведеного по прямій лінії між аеропортами Бендер-Аббас і Дубаї, за дуже простою польотною схемою: спершу — підйом на висоту до 4300 м, потім — політ по прямій до Дубаї, після чого — зниження і приземлення. Авіалайнер А300 вилетів з аеропорту Бендер-Аббас о 10:17 за іранським часом — на 27 хвилин пізніше запланованого, про що свідчить розклад. У цей час в Ормузькій протоці перебував ракетний крейсер ВМС США „Вінсеннес”, обладнаний ракетною системою AEGIS. Командував крейсером капітан Вільям Роджерс.
Зранку 3 липня крейсер увійшов у територіальні води Ірану, переслідуючи іранські військові катери, які обстріляли американський гелікоптер, піднятий з крейсера, — той під час польоту ввійшов у повітряний простір Ірану. Крейсер „Вінсеннес” у затоці курсував задля захисту кувейтських танкерів від нападів ВМС Ірану та Іраку, які тоді воювали між собою. Його було направлено в Ормузьку протоку після того, як 14 квітня на іранську плавучу міну наскочив фрегат ВМС США „Самуель Робертс”. Через те, що Іран закупив у Китаю протикорабельні ракети HY-1 (копія радянської ракети П-15М), американські ВМС, які патрулювали в цьому районі під час операції «Правдива Воля», задля захисту танкерів тримали корабель, обладнаний ракетною системою AEGIS.
Дві ракети класу „земля-повітря”
Згідно з офіційною заявою уряду США, авіалайнер було помилково визначено крейсером „Вінсеннес” як іранський військовий літак. Рейс № 655 здійснював політ, який нагадував профіль виходу на атаку F-14, що є на озброєнні ВПС Ірану. Крім того, літак вилетів з аеропорту Бендер-Аббас, який був не тільки комерційним аеропортом, але й аеродромом для базування іранських F-14. Згідно з тими ж повідомленнями, „Вінсеннес” неодноразово (11 разів) намагався зв’язатися з рейсом №655 по радіо, проте не отримав жодної відповіді.
О 10:24 крейсер запустив дві ракети класу „земля-повітря” SM-2MR по повітряній цілі, яка була на відстані 20 км. Обидві ракети поцілили в літак і він розколовся щонайменше на дві частини й упав у море. Тільки після попадання на крейсері літак ідентифікували, як іранський пасажирський авіалайнер.
Цю версію ми знайшли в рапорті адмірала Вільяма Фогарті, який з американського боку очолював офіційне розслідування цього інциденту. Рапорт було розсекречено і опубліковано, але частково: першу частину 1988 року, а другу — 1993-го. Оприлюднені висновки з рапорта було нищівно критиковано громадськістю.
Головною причиною інциденту в своєму офійному поясненні адмірал Фогарті назвав психологічний стан команди крейсера „Вінсеннес”, який діяв за бойових обставин, під вогнем з катерів, а також — схожість польотного профілю лайнера з можливим профілем атаки іранського винищувача. Загалом, у Пентагоні констатували подію як „військовий інцидент” і вважають, що команда крейсера діяла згідно з обставинами.
Іранські офіційні кола в Тегерані назвали атаку цивільного літака зумисним протизаконним актом. На думку представників Ірану на Міжнародному суді, навіть у випадку помилки, „щодо якої Іран має сумніви”, обстріл пасажирського літака є наслідком злочинної недбалості, а не нещасним випадком, і має констатуватися, як міжнародний злочин.
Фактично в Тегерані вважають, що США та Іран були в той час у стані неоголошеної війни, до того ж США виступили на боці Іраку, надаючи Багдаду військову та політичну підтримку. У Тегерані назвали атаку пасажирського авіалайнера свідомим актом агресії, спрямованим на те, щоб спричинити тиск на іранський уряд і в такий спосіб добитися перемир’я в Ірано-іракській війні.
Частоти цивільної авіації
Протягом всього свого останнього польоту рейс №655 мав безперервний радіоконтакт з різними авіаційними диспетчерськими службами, використовуючи для цього стандартні радіочастоти, традиційні для цивільної авіації. За кілька секунд до запуску ракет з крейсера „Вінсеннес” пілоти авіалайнера мали перемовини англійською мовою зі службою диспетчерів аеропорту в Бендер-Аббас. Згідно з висновками офіційного розслідування, на борту крейсера „Вінсеннес” не було радіообладнання, з яким можна було б слухати ефір і вести переговори на частотах цивільної авіації, за винятком міжнародної аварійної частоти. Згодом американські військові кораблі, які курсували в цьому районі, було оснащено відповідним обладнанням, яке давало змогу використовувати цивільні частоти і отримувати доступ до інформації щодо польотних планів пасажирських рейсів.
У звіті комісії з розслідування зазначається, що американськими військовими на військовій частоті було здійснено сім спроб контакту з рейсом №655, і три спроби зв’язатися на комерційних аварійних частотах. До того ж запити адресувалися до «нерозпізнаного іранського літака», швидкість якого дорівнювала 350 вузлам.
Тим часом, пілоти авіалайнера не вважали свій літак «нерозпізнаним», оскільки бортовий відповідач було ввімкнено і функціонував він протягом усього польоту. Крім того, літак мав приладну швидкість 300 вузлів, а швидкість 350 вузлів — була його шляховою швидкістю, яку вимірюють відносно землі (у цьому випадку — відносно радару корабля).
Бортовий самописець літака зафіксував, що пілоти авіарейсу № 655 отримали три останніх запити з крейсера, але зважили, що вони стосуються не їх, а іранського військового літака P-3 «Оріон», який перед тим пролетів у цьому ж районі.
Психологія
Офіційні джерела, а також незалежні експерти називають досить широкий перелік факторів, які могли вплинути на рішення, що призвело до такої трагедії. Команда корабля не мала нормального контакту для взаємодії в такій ситуації з цивільними авіадиспетчерами, що цілком зрозуміло через непрості взаємини між американською та іранською сторонами. Крім того, командний центр крейсера був зайнятий боєм між крейсером та іранськими катерами, який відбувся того ж ранку. Це могло завадити офіцерові, відповідальному за розпізнавання цілей, знайти інформацію про пасажирський рейс у відповідному довіднику. Попри те, незадовго до інциденту над Ормузькою протокою пролітав уже згаданий іранський літак-розвідник P-3 «Оріон». З ним пілоти рейсу № 655 помилково ототожнили запити, отримані по радіо з крейсера.
Ще один нюанс на користь американських моряків — іранський пасажирський літак відхилився приблизно на 5 км від центру повітряного коридору незадовго до того, як його збили. Вважається, що таке відхилення не є типовим для лайнерів, і що відхилення було в бік крейсера, тому його не тяжко було назвати й атакою. Інцидент відбувся приблизно через рік після того, як у Перській затоці іранським винищувачем «Міраж» F-1 було обстріляно й пошкоджено американський фрегат „Старк”. У наслідку попадання протикорабельної ракети „Екзосет” на фрегаті загинуло 37 членів екіпажу, а корабель дістав ушкодження, через які ледве залишився на плаву. Після цього випадку на американському військовому флоті, який базувався в Перській затоці, було введено нові правила безпеки, згідно з якими дозволялося обстрілювати потенційно небезпечні повітряні цілі.
Тож після бою з іранськими катерами психологічний стан команди „Вінсеннеса” був „досить напруженим”. Корабель увійшов до іранських територіальних вод, і виліт рейсу № 655 могло бути ними оцінено як реакцію іранської сторони. Експерти по озброєнню і програмному забезпеченню армії відзначали тоді недостатньо високий рівень підготовки офіцерів, а також відсутність досвіду прийняття швидких рішень щодо складної комп’ютерної ракетної системи AEGIS. Крім того, в звіті наголошується на тому, що інтерфейс користувача AEGIS на крейсері був недосконалим і мав суттєві недоробки.
26 лютого 1996 року США погодилися виплатити Ірану компенсацію — 61,8 мільйонів доларів за 248 загиблих, — із розрахунком 300,000 доларів на кожну дорослу жертву і 150,000 за кожну дитину. Компенсувати вартість літака (приблизно 30 мільйонів доларів) американці відмовилися. Ця компенсація однозначно вважається в США як односторонній добровільний акт, оскільки відповідальність за подію уряд США на себе не взяв. Президент Джордж Буш-старший ось що на це сказав: „Я ніколи не буду просити вибачення в народу Ірану. Мені байдуже, хто винен”. Виплата компенсації зупинила судовий процес у Міжнародному суді.
Автор статті: Петро Харченко / Капітан ІІІ рангу у відставці
